https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0...B8%D0%B7%D0%BC
Раши́зм (від
англ. «Russia, Russian», — вимовляється
раша,— та
італ. «fascismo» — фашизм, від якого взято закінчення
-изм) або
руси́зм — неофіційна назва
політичної ідеології та соціальної практики владного режиму
Росії початку XXI ст., що базується на ідеях «особливої цивілізаційної місії» росіян,
«старшості братнього народу», нетерпимості до елементів культури інших народів; на
тоталітаризмі й
імперіалізмі радянського типу, використанні
російського православ'я як
моральної доктрини та на
геополітичних інструментах впливу, у першу чергу — енергоносіях.
[1][2][3]
https://upload.wikimedia.org/wikiped...0%A4%D0%91.jpg
Використання в соціальних мережах
Зміст
Етимологія та визначення
Термін «рашизм» штучно утворений шляхом поєднання англійского слова Russia (тобто Росія, вимовляється: раша) із міжнародним словом "фашизм". При цьому обігрується співзвучність слів
русизм і
расизм. Рашизм — це різновид
тоталітарної,
фашистської ідеології,
[4] симбіоз основних засад
фашизму і сталінізму. Він є обґрунтуванням варварської
геополітики РФ, спрямованої на
окупацію та
анексію територій інших держав, часто-густо позначається штампом «збирання земель руських» і спирається на місцевий
колабораціонізм та підтримку
російської п'ятої колони.
Історія
Термін набув значного поширення в неофіційних колах в році — під час
агресії Росії стосовно
Грузії. Повторна хвиля поширення цього терміну припала на період
анексії АР Крим Російською Федерацією[5][6][7],
збиття літака Boeing 777 біля Донецька 17 липня 2014 та початок
російсько-українськoї війни в 2014 році[8][9][10][11][12].
Уперше введений
Герценом у романі
«Минуле і думи»[ru] () у формі «русизм» для позначення екстремістського напряму в
русофільстві. Своїм відродженням термін завдячує президенту
Чеченської Республіки Ічкерія Джохарові Дудаєву, який основну рису русизму вбачав у територіальній експансії
Росії на Кавказі, ця лінія сприйняття була продовжена
Шамілем Басаєвим та
Асланом Масхадовим, наприклад:
« Ваша великорусская мечта — сидя по горло в дерьме, затащить туда всех остальных. Это и есть Русизм. »
Борис Грушин бачив в основі русизму феодальне холопство і рабство, його опоненти називали таку позицію русофобською. Проте представники російського націоналізму перетворили цей термін (як поєднання «російського імперіалізму» з «побутовим націоналізмом») в основу своєї ідеології. Так, націоналіст
Олександр Іванов-Сухаревский проголошував проект побудови Святої Русі — наддержави (станової імперії) на чолі з народом слов'яно-русів, об'єднаних кров'ю, мовою та історією.
Серед численних радикальних націоналістичних рухів 1990-х у Росії,
ультраправа фашистська
«Народна національна партія Росії» (ННП), заснована в 1994 році
Олександром Івановим-Сухаревським, режисером за освітою, і
Широпаєвим Олексієм, натхненна
фашизмом італійського типу, удавала з себе захисницю російського православ'я і козацьких рухів та поширювала
ідеологію, яку називала «
русизм». Ця ідеологія була комбінацією
популізму,
расового та
антисемітського містицизму, національного екологізму, православ'я, та ностальгії за
царем. Партія налічувала лише кілька тисяч членів, однак історично впливала на позапарламентську сцену в Росії через відомі газети «Я русский», «Наследие предков» та «Эра России». Партія незабаром зазнала проблем з законом за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, газета «Я русский» була зрештою заборонена в 1999 році і Іванов-Сухаревський засуджений до кількох місяців тюремного ув'язнення, однак після звільнення він тривалий час залишався важливою фігурою в колах, близьких до
Спілки письменників Росії і проводив далі свою діяльність.
[13]
Основні риси і ознаки рашизму
В основі рашизму, який уже цілком оформився в офіційну ідеологію, лежать заперечення сили права і затвердження права сили, неповага до суверенітету сусідів і самоствердження через свавілля і насильство
[4]. Загалом, ці риси притаманні будь-якій російській владі і успадковані від
Золотої Орди[14]. Однією з основ рашизму є
ідеологія духовної теорії
РПЦ про «богообраність»
росіян[15].
На думку російського історика
Олександра Скобова, рашизм являє собою еклектичну суміш
великодержавного шовінізму, ностальгії за радянським минулим і мракобісного
православ'я. Також рашизм характеризується зневагою до особистості, прагненням розчинити особистість у «більшості» і придушити меншість. Рашизму притаманна невіра в демократичні процедури, бо «все це лише інструмент тонких маніпуляцій» (сам рашизм віддає перевагу грубим маніпуляціям). Рашизм виходить з того, що «народний дух» і «вищий загальний інтерес» виявляються не через формальні виборні механізми, а ірраціональним, містичним чином — через вождя, який став таким, тому що зумів зачистити всіх інших
[4].
Політолог
Станіслав Бєлковський стверджує, що рашизм маскується під
антифашизм, але має фашистське обличчя і сутність
[16].
Політолог Руслан Ключник зазначає, що російська еліта вважає себе вправі будувати власну «суверенну демократію» без посилань на західні стандарти, але з урахуванням російських традицій державотворення. Адміністративний ресурс у Росії є одним із засобів збереження демократичного фасаду, за яким ховається механізм абсолютного маніпулювання волевиявленням громадян
[17].
Ідеологія рашизму
Рашизм становить квазі-ідеологію, яка є суперечливою сумішшю імперства, великодержавного шовінізму, релігійного традиціоналізму, що ґрунтується переважно на ностальгії за радянським минулим. Ідеологія протиставляє себе західним, ліберально-демократичним цінностям та інститутам, зокрема вільним виборам та іншим громадянським правам і свободам. Ідеологія рашизму заснована на ненависті й заздрощах до західних демократій — Європи, Сполучених Штатів, Канади. У центрі цієї ідеології — культ національного лідера, який повернув Росії «велич»
[18].
В ідеології рашизму химерним чином поєднуються погляди на світ як на поле тотальної звірячої боротьби за виживання з претензією на високу духовність, до якої, на думку рашистів, не спроможна піднятися решта світу
[4] В той же час, ця ідеологія являє собою
квінтесенцію холуйства і хамства
[4]. При цьому окремі прояви культури західного світу, такі як узаконення
проституції, права
сексуальних меншин («гейропа»),
наркозалежних тощо, можуть використовуватись для обґрунтування «відсутності духовності» у інших народів або навпаки — як цивілізаційної належності Росії
[19] до спільноти цивілізованих країн.
Політолог
Андрій Піонтковський стверджує, що ідеологія рашизму за принципами багато в чому схожа з фашистським
нацизмом, а за промовами і політикою президента Росії
Путіна — з ідеями Гітлера
[20].
На думку професора
Олександра Костенка[21], рашизм є ідеологією, що «базується на ілюзіях і обґрунтовує припустимість будь-якого свавілля заради хибно трактованих інтересів російського суспільства. У зовнішній політиці рашизм виявляється, зокрема, у порушені принципів міжнародного права, нав'язуванні світові своєї версії історичної правди виключно на користь Росії, у зловживанні правом вето в
Раді Безпеки ООН тощо. У внутрішній політиці проявом рашизму є порушення прав людини на свободу думки, переслідування учасників „руху незгодних“, використання ЗМІ для дезінформації свого народу тощо». Олександр Костенко також вважає рашизм проявом
соціопатії.
Рашизм виконує замісну по відношенню до релігії функцію, даючи адепту відчуття причетності до боротьби «добра зі злом», наповнюючи його існування сенсом, виправдовуючи тяготи і жертви, які він приносить у реальності, позбавляючи його від комплексу неповноцінності
[22].
На думку
Миколи Томенка, «рашизм» — людиноненависницька ідеологія, що за змістом суттєво не відрізняється від
фашизму чи
сталінізму. Росія, яка спочатку боролася інформаційно та ідеологічно, по всьому світу підтримує будь-які методи (в тому числі й військові), щоб знищити тих, хто не підтримує ідеологію
«Русского мира» та передбачає реалізацію цієї ідеології будь-якими методами
[23].
Професор
Олег Гринів вважає, що треба чітко відрізняти рашизм від
путінізму, бо рашизм стосується ідеологічного обґрунтування авантюрної політики нинішнього російського диктатора Путіна — московського імперіалізму, під якою об'єдналися ідеологічні суперники (компартійні ідеологи та шовіністи й антикомуністи) задля економічного й політичного шантажу держав на території колишньої імперії;
більшовизм тепер можна розглядати лише як один з різновидів рашизму. В свою чергу клерикальний варіант рашизму намагається реалізувати московський
патріарх Кирилл, що засвідчує його концепція
«Русского мира». В основі рашизму йдеться про несприйняття західної цивілізації, якій протиставляють своєрідну
російську (євразійську) цивілізацію. Московські інтелектуалісти одностайні із самодержавцем
Путіним, який прагне завершити царський і більшовицький
україноцид. Нині рашизм — це ідеологічна основа
путінізму. Історія підтвердила, що рашизм передбачає в першу чергу знищення українства як національної спільноти
[2].
Рашисти
Прихильників
ідеології рашизму зазвичай називають «рашистами», іноді —
«ватниками».
[18][24]
Психологія рашистів — це психологія ворожості, уявлення про те, що навіть і в Росії всюди є чужинці. Цю психологію мають люди, глибоко ображені придуманими або справжніми приниженнями, яким їх піддавав «Захід». Але за часів, «коли Росія сильна», рашисти нібито мають можливість помститися.
[18][25]
Відмітною рисою свідомості рашистів є надія на силу. Важливою ознакою рашистів є мертве й полемічне розуміння
історії Росії, її перетворення на набір культових дат, яким рашисти поклоняються і в які вірять.
[18]
Зверхнє, підозріле («кругом вороги, всі хочуть нас з'їсти») і загалом цілком злісне ставлення до цього розтлінного світу, погляд на нього як на потенційну здобич, у рашистів поєднуються з по-дитячому наївною образою на те, що «нас ніхто не любить». Вони хочуть, щоб їх ще й любили — як Великого Брата. Рашисти поширюють патріархальні принципи на відносини між народами. Вони переконані, що любити можна змусити, що «стерпиться-злюбиться», що «б'є — значить, любить», тому що «для їх же блага».
[4]
Рашизм у масовій культурі